"У свої 34 я маю 15 років досвіду життя з сивим волоссям, проте насправді це 15 років життя зі страхами", – каже українська культурологиня, дослідниця, письменниця та культурна активістка Маріам Наєм. У колонці для vogue.ua Маріам згадує, як поступово подивилась в обличчя кожному з них.
Реклама.
Восьма ранку, я збираюся на роботу перед університетом. Вкладаю помаранчеву футболку-уніформу в сумку разом з конспектами до пар. Планую піти поснідати, після того, як причешусь перед дзеркалом. Проте плани змінюються: замість сніданку я отримую відчуття жаху – бачу сиву волосину. У паніці перебираю волосся з того боку, де побачила срібний блиск, щоб роздивитись, і бачу ще одну поруч. Зачісую волосся на той бік, де сиве волосся, і бачу ще одну. Три сиві волосини. У скронях пульсує кров. Накочує тривожність: “Мені ж лише 19”, – думаю я.
Не знаю, скільки б ще простояла там перед дзеркалом, якби не потреба встигнути на 18-й трамвай, який довезе мене на роботу в дитячий музей. На мене чекає шкільна екскурсія, я повторюю по колу завчений текст про гіроскоп, силу тяжіння та тертя, а в думках – три сиві волосини та страхи, які ходять по колу. Радію, коли екскурсія доходить до частини оптичних ілюзій, бо там є дзеркала. І поки діти будуть роздивлятись їх, я зможу ще раз глянути на своє волосся і, може, заспокоїтися: усе не так погано, мені здалось і ніякого сивого волосся немає. Що це все – моя оптична ілюзія.
Увесь той день до самого вечора я ходила з думками про це. Мені було соромно, але не думати я не могла. Той день став першим днем знайомства зі страхом кожної жінки. День, коли я відчула, як мене торкається страх старіння.
Подруги та знайомі радили змиритись та почати фарбувати волосся. Фарбувати волосся я не хотіла. Які ще варіанти? Що погіршує ситуацію, коли відчуваєш сором і думаєш, що з тобою щось не так? – Правильно! Приховувати це від усіх і робити вигляд, що все ок.
Всі бачили моє чорне волосся, і тільки я сама, у ванній, коли хотіла подивитись на страшну правду, спостерігала, як стає більше білих пасом з лівого боку. Як росте жах усередині. І я знову й знову прикривала той страх і біле волосся чорними пасмами та робила вигляд, що мене нічого не турбує. А потім – обережно висмикувала волосся, купувала туш для сивини, плела косу так, щоб сивина не була помітна. Тактика, яка допомагає відчути себе ще мізернішою, бо лишає тебе в цьому самотньою. Сивина стає секретом-тягарем, який непомітно тисне тебе до землі.
Страх №1: фарбуватись
Обличчя цього страху було одне: мені здавалось, що якщо пофарбувати волосся, то воно відпаде, а я – втрачу щось своє гарне. Я прийшла до майстра, якого порадила знайома:
– Хочу пофарбувати частину волосся.
– У світліший, так?
– Ні, у фіолетовий, синій або червоний. Який порадите?
Майже чотири години мені висвітлювали, а потім фарбували волосся. Вперше в житті, у свої 27, сиджу під листами фольги та тішусь, як поборола страх хімії. Якщо вже боятись – то яскраво.
Волосся не відпало, я побула фіолетовою, червоною та рожевою. Та з часом зрозуміла: фарбування – не моє, але не через хімію, а через те, що займає багато часу. А без цього вицвіле волосся стає для мене негарним та сумним. Ще один натяк на те, що людина погано за собою доглядає. А це і був другий страх.
Страх №2: мати недоглянутий вигляд
"Вам вже пора фарбуватись", "Маріам, вже час", "Не думала зафарбуватись?" – що більше я чула такого, то більше засудження відчувала. Фемінізм моїх двадцяти навчив мене не перейматися чужою зовнішністю, тому мені було цікаво, чому мені роздають поради щодо вигляду. "Бо це не дуже доглянуто", – була відповідь.
І тут мені стало соромно. Річ у тім, що ми з охайністю й доглянутістю – доволі сумнівні друзі. Під час будь-яких beauty-процедур у моїх вухах гримить годинник, і кожна секунда відбиває час, який я витрачаю не на те, що хочу. Мене ця моя риса влаштовує, проте інколи, коли я бачу, наскільки охайними бувають інші, злюсь. Як, наприклад, на Олю, з якою сиділа за партою в школі. Якось їй треба було заточити олівець. Вона дістала з рюкзака суху серветку і почала. Стружка лягала на білу серветку охайними закрученими візерунками. Двома руками Оля склала серветку раз, другий і вклала в ще одну, щоб та не порвалась. Фінал мене добив: вона дістала вологу серветку та протерла парту. З кожним новим етапом серветок я відчувала, як в мені закипає злість: я такою ніколи не була. Наче зі мною щось не так.
Крапку в цій історії поставив урок клаймбінгу, на який я пішла одразу після манікюру. Після двох годин лазіння я подивилась на свої руки – всі в крейді та мозолях, а манікюр мав так собі вигляд. Того дня я змирилась із плямами на одязі, впертими кутикулами та думками про те, наскільки доглянуте моє сиве волосся. Тим паче сивина, як на мене, майже завжди має гарний доглянутий вигляд. Тому, можливо, цей страх був взагалі не моїм. На відміну від останнього.
Страх №3: старішати
Отже, ми тут. Я боюсь сивини, бо це означає, що я старію. Я боюсь старіти, бо боюсь стати старою. А стати старою боюсь, бо? Бо відчуваю, що у жінок є термін придатності, який закінчується датою, коли ти потрібна й бажана.
Вперше мені про це нагадали у 2022-му. Я завела твіттер, щоб писати про Україну, і першим твітом спитала: “Привіт, я новенька, шо тут роблять?” Серед сотні відповідей була одна: “Нашо ти тут потрібна, твої нюдси нікому вже не цікаві, застара”. Не знаю, чому мене це так зачепило. Мабуть, тому що вперше хтось написав мені, що я небажана, бо стара. Страх не бути потрібною – не новий. Медуза в Овідія теж славилась вродою і була бажана, а стала красою, на яку ніхто не може дивитись. Проте чи мій це страх?
Я пам'ятаю розмову з неймовірно розумною жінкою. Майже закохано вдивлялась у її обличчя, у зморшки, у те, як вона хіхікала очима й підколювала мене, як гарно падало її волосся на масивні сережки. Їй було так добре бути собою, що бажаність її наче не хвилювала. Я їй заздрила, але це була заздрість, що мотивує. Мені хотілось відчути, як це – не мати в собі страху бути комусь небажаною, навіть не думати про це, бо ти настільки потрібна й цікава собі.
Моя сивина стала для мене уособленням цієї цікавості до себе, до своїх змін, до мого життя через моє тіло. Цікавості жити. Мені хочеться жити жадібно більше, ніж боятись старіння. Щоб завтра встати о восьмій ранку, подивитись на себе в дзеркало, побачити своє сиве волосся та посміхнутись.
Залишити відповідь