Чому розлучаються літні пари.
Нещодавно мої батьки відсвяткували річницю весілля. Для нас із братом дуже важливо і цінно, що вони досі разом. Це дає нам відчуття стабільності й опори в житті. А моя тітка кілька років тому прийняла рішення розлучитися з чоловіком, з яким прожила понад 30 років, інформує Ukr.Media.
Для всієї родини ця новина стала громом серед ясного неба. Зі сторони здавалося, що в них гарна сім'я: матеріальний добробут, двоє дітей, професійна реалізація в кожного з подружжя, хобі, що ще потрібно? Звісно, були якісь побутові конфлікти, але в кого їх немає?
І тут тітка заявляє, що вона більше так не може і подає на розлучення, що всі матеріальні питання вони між собою вирішили, жодних фінансових та інших претензій одне до одного не мають і кожен буде жити своїм життям.
У колишнього колеги батьки, проживши разом понад 20 років, теж прийняли рішення оформити розлучення і почати жити окремо одне від одного.
У близького друга батьки розлучилися мало не відразу після весілля молодшої доньки. Розлучилися, але продовжують жити в одній квартирі, сваряться щодня і не по разу, але вирішити квартирне питання поки не вдається.
Я дивлюся навколо і розумію, що все частіше чую такі історії, що люди в зрілому віці за 50, 60 вирішують провести життя на самоті або з іншим партнером. Чому? Що їх штовхає на такий крок?
Подружжя часто зберігають стосунки заради дітей, продовжують жити разом, щоб діти росли в повній сім'ї. Діти цементують такі шлюби. А коли вони виростають і створюють свої сім'ї, то ніби й немає великого сенсу жити разом далі.
Багато хто мріяв, що коли діти виростуть, на роботу їздити не треба буде, проблем стане менше, можна буде нарешті спокійно пожити для себе, зайнятися улюбленою справою, подорожувати, ходити в музеї та на виставки. А потім раптом зрозуміли, що з цим партнером це все нереально, ні про який спокій і радість і мови бути не може. Розлучаються і вже в статусі вільної людини починають інше життя.
З віком стає все менше терпіння щодо іншої людини. Раніше життя було динамічне: робота, діти, школа, садок, дім, зустрічаєшся тільки ввечері, ніби й часу немає помічати чужих тарганів. А коли раптом цілими днями вдома, нікуди бігти не треба, виявляються не дуже приємні риси в партнері. А терпіти вже не хочеться, та й заради чого, діти ж уже виросли.
Моя тітка мені так і пояснила причину свого розлучення. Раніше в молодості на багато речей закривала очі, виправдовувала його, запевняла себе, що він — прекрасний батько, а зараз, коли більшість питань вирішено, діти стали на ноги, навіщо наступати на власне горло? Заради чого жити з людиною, до якої жодних почуттів немає? У 60+ вже хочеться миру і спокою, а не сімейних розборок.
Це все можна зрозуміти розумом, але для дітей, навіть якщо вони вже самі батьки, це удар. Ніколи не забуду, як про це розповідав мій колишній колега. Він — керівник великого підрозділу, дуже мужній, особистісно сильний, з незламним стрижнем всередині, а розповідає про розлучення батьків, і я бачу перед собою маленького хлопчика, який стоїть з плюшевим ведмедиком між мамою і татом і не може змиритися з їхнім рішенням. Мені здається, він досі не вірить, що батьки розлучилися.
Думаю, розлучення — це стресова подія для всіх: і для подружжя, і для дітей, і для близьких. Особливо коли воно трапляється в зрілому віці й, найімовірніше, закінчиться самотністю. Шанси створити нову сім'ю, особливо у жінок, не дуже великі. Не хотіла б я через це проходити ні як учасник, ні як дитина віком 40+.
Залишити відповідь