Хірургиня Анна Барінова розробила авторську техніку корекції зони навколо очей, яка забезпечує природний і тривалий результат. Про найрозповсюдженіші помилки, які призводять до неприродного результату, вона розповіла українському Vogue.
Реклама.
“Я щодня працюю з наслідками невдалої блефаропластики і знаю, яку ціну за це платить пацієнт”, – каже окулопластична хірургиня Анна Барінова, яка приймає пацієнтів у Києві та Дубаї.
Окулопластика — одна з найювелірніших галузей пластичної хірургії: тут працюють із ділянкою навколо очей, яка миттєво видає вік, втому і стрес. Це не лише корекція повік чи брів, а тонка робота з асиметрією, віковими змінами та наслідками попередніх невдалих операцій. Фактично окулопластичний хірург працює з поглядом, де навіть пів міліметра може повністю змінити зовнішність людини.
Кілька років тому Анна перенесла невдалу пластику повік: іменитий хірург під час операції видалив забагато тканин. “Унаслідок моя верхня повіка почала западати, обличчя стало здаватися виснаженим, а погляд – порожнім”. Перфекціоністка Барінова досі напівжартома скаржиться, що анестезія завадила їй власноруч курувати дії колеги: “Для мене не існує варіанту “не вийшло”. Якщо виникають складні ситуації, я знаю, як із ними працювати”, – впевнено каже вона.
Джинси, піджак і майка, LITKOVSKA
Рубашка, SIX
Анні Баріновій 47, із них 25 вона у професії. Понад десять років працювала в найбільшій багатопрофільній дитячій лікарні України – столичному “Охматдиті”. Її графік розписаний на місяці вперед: операційну практику вона поєднує з нескінченним навчанням. Серед її наставників – зіркові хірурги з Беверлі-Гіллз Камі Парса та Бен Телей.
За роки практики Барінова винайшла власний підхід, який називає “інтелектуальною хірургією”. Лікарка розглядає періорбітальну зону кожного пацієнта у 3D-проєкції. “Важливі об’єми, переходи світла й тіні, підтримка тканин і зв’язок із середньою зоною обличчя, – пояснює вона. – Якщо просто видалити жир або шкіру, лице може здаватися пласким, втомленим і навіть старшим”.
Костюм, власність героїні
Запобігти цьому допомагає процедура ліпоскульптурування, яку застосовує хірургиня: за допомогою введення власного очищеного жиру пацієнта додають об’єм там, де його бракує, – у западинах біля внутрішніх кутів очей, ближче до перенісся; під очима, у носослізній борозні; у скронях, а також у глибоких тканинах орбітальної зони. Це дозволяє делікатно пом’якшити риси та зробити погляд свіжішим і відпочилим. “Замість повного видалення жирової тканини я часто використовую техніку її перерозподілу. Це допомагає вирівняти перехід між нижньою повікою та щокою, уникнути провалів і досягти природнішого результату. Тактика завжди залежить від індивідуальної анатомії та вікових змін”, – зауважує лікарка. На відміну від філерів, які притягують воду і провокують набряки, жир природно інтегрується в тканини обличчя і не перевантажує його.
“Головне завдання сучасної блефаропластики – звести сліди втручання до мінімуму”, – говорить Барінова. У деяких випадках перед операцією хірургиня проводить “примірку” майбутнього результату: за допомогою фізрозчину моделює об’єм у западинах і зонах, які планує коригувати. Наступного ранку від процедури не залишиться жодного сліду, але пацієнт уже розумітиме, якого ефекту очікувати.
Поширену проблему опущених очей лікарка вирішує комплексно – у масштабах усієї періорбітальної зони. Один із ключових інструментів тут – темпоральний, або скроневий, ліфтинг: тканини м’яко підтягують у напрямку скронь, завдяки чому середня зона обличчя стає чіткішою, а погляд – відкритішим.
Сорочка, SIX, сережка, Bevza
Підхід до пластики повік у чоловіків має свої особливості. На відміну від жіночих, зазвичай вигнутих і високих, чоловічі брови – прямі, низько посаджені й масивні. Коли під час хірургічного втручання ці пропорції порушуються, змінюється вираз обличчя. Зіркових прикладів цьому – більш ніж достатньо: нерідко у чоловіків очі після блефаропластики стають надто відкритими – і менш мужніми. Ситуацію посилює агресивне видалення жиру з верхньої повіки: коли природний об’єм зникає, а брова піднімається, зона навколо очей здається “оголеною”.
На завершальному етапі операції в Barinova Oculoplastics часто використовують додаткові методи для покращення тургору та якості шкіри. Це може бути радіочастотна мікроголкова терапія Morpheus8, лазерне шліфування, яке вирівнює текстуру й додає сяйва, а також наноліпофілінг, техніку якого Анна привезла з Беверлі-Гіллс. Тривалий ефект блефаропластики забезпечать колагеностимуляція, полінуклеотиди та якісний домашній догляд.
“Для мене важливо, щоб після хірургічного втручання очі не здавалися прооперованими, а погляд зберігав природність і живу виразність. Це дуже тонка межа. Але саме вона визначає якість роботи”.
Головні запитання про сучасну блефаропластику
Чому просто видалити “мішки” під очима або прибрати навислу шкіру верхніх повік часто недостатньо?
Сьогодні підхід “прибрати зайве” не має стосунку до сучасної блефаропластики. Це підхід минулого.
Суть у тому, що зона нижньої повіки — це не лише шкіра чи жирові пакети. Це складна тривимірна структура, де важливі об’єми, переходи світла й тіні, підтримка тканин і зв’язок із середньою зоною обличчя. Коли ми просто видаляємо жир або шкіру, ми часто не омолоджуємо, а навпаки — робимо обличчя пласким, втомленим або навіть старшим.
Сучасний підхід передбачає збереження і відновлення тканин, а не їхнє агресивне видалення. Ми працюємо як скульптори: десь перерозподіляємо жир, десь додаємо об’єм, десь делікатно прибираємо надлишок. Ми дивимося не на “мішок під оком”, а на всю орбітальну зону та її баланс із обличчям.
Кажуть, що очі “тримаються на бровах”. Чи це правда?
Це не зовсім коректно з анатомічної точки зору. Брова розташована над верхнім краєм орбіти, кісткової порожнини, у якій розміщується око. Але в естетичному сприйнятті тут є велика частина правди. Брова задає форму, настрій і навіть характер погляду.
Зараз ми розглядаємо комбінацію “брова і повіка” як одну естетичну одиницю. Якщо працювати тільки з повікою і ігнорувати брову, можна отримати технічно “чисту” операцію, але візуально — неідеальний результат.
Чи змінився запит пацієнтів за останні 10 років?
За останні 10 років запит пацієнтів змінився кардинально. По-перше, пацієнти після операції хочуть мати не прооперований, а відпочилий і природний вигляд.
По-друге, пацієнти стали більш обізнаними. Близько 95% людей перед консультацією вже вивчають інформацію, дивляться результати, порівнюють підходи, стали уважними до деталей.
По-третє, через інформацію із соцмереж змінився сам ідеал результату. Пацієнти іноді дуже вимогливи, – і не завжди технічно можна зробити те, чого вони хочуть побачити у фіналі.
Ще один важливий момент — омолодження “помолодшало”. Сьогодні приходять не тільки пацієнти 45+, а й молодші, які просто хочуть мати свіжіший погляд.
Як ви працюєте з “негативним вектором” обличчя?
Слід розрізняти негативний вектор обличчя та негативний вектор нижньої повіки. Негативний вектор обличчя відображає недостатню проєкцію його середньої зони й дефіцит кісткової підтримки. Тож у таких випадках роблю ліпофілінг, чек-ліфтинг. За кордоном широко використовуються імплантати нижнього краю орбіти для корекції недостатнього обʼєму.
Негативний вектор нижньої повіки – коли зовнішній куточок ока нижчий за внутрішній – справді формує втомлений, інколи навіть сумний вираз обличчя. І тут важливо розуміти: це не проблема тільки нижньої повіки, це питання всієї періорбітальної зони. Я працюю з цим комплексно.
Один із ключових інструментів – темпоральний ліфтинг, який дозволяє підняти середню зону обличчя і делікатно змінити вектор натягу тканин. Завдяки цьому ми можемо вирівняти або навіть трохи підвищити латеральний кут ока.
За потреби додаю кантопластику – щоб стабілізувати і зафіксувати нове положення зовнішнього куточка ока.
Але дуже важливий момент, який часто недооцінюють: за негативного вектора нерідко є ще й латеральний птоз (бокове опущення – прим. ред.) верхньої повіки. І якщо його не врахувати, результат буде неповним. Коли ми працюємо з цією зоною і відкриваємо латеральну частину верхньої повіки, око візуально “розкривається”.
У результаті, завдяки поєднанню цих технік, ми можемо змінити не лише анатомію, а й саме сприйняття погляду – з втомленого і “спадаючого” на більш відкритий, свіжий і навіть трохи грайливий.
Скелетизація орбіти — напевно, головний страх пацієнтів. Як уникнути ефекту “порожніх очей”, який раніше вважався нормою після операції?
Видалення жирової тканини під час блефаропластики має бути дуже дозованим. Навколо очей її багато, і особливо після 50 років вона легко видаляється, що створює спокусу забрати більше, ніж потрібно.
Але тут важливо знати, коли зупинитися, щоб не створити ефекту скелетизованих, порожніх повік. Чим більше жиру видалено, тим більше тканин “втягується” у цю порожнечу, і замість свіжого погляду отримуємо втрачений об’єм і втомлений вираз обличчя.
І стандартів тут, на жаль, немає. Результат залежить від техніки, майстерності хірурга, його досвіду та смаку, хірургічної інтуїції.
Скелетизацію можна виправити, але це дуже тонка і делікатна робота. Вона вимагає глибоких знань не лише анатомії повік, а й всієї орбіти. Тільки професіонал із великим досвідом здатен делікатно відновити природний об’єм і повернути погляду свіжість та життєвість.
У США пластичні хірурги почали використовувати жир, отриманий із тіл мертвих людей, для ін'єкцій у губи, груди та сідниці, – пише видання The Guardian. Його стерилізують, поміщають у шприци та продають під назвою "Alloclae". Виробники стверджують, що жир очищують до рівня, за якого імунна система людини не реагує на нього як на чужорідний і не відторгає.
Медицина давно працює з донорськими тканинами — просто раніше це не викликало такого емоційного резонансу.
Пересадка рогівки, донорська склера в офтальмології, алогенні трансплантати шкіри чи хряща – усе це десятиліттями є частиною щоденної практики, зокрема й у дітей. І ніколи не сприймалося як щось екзотичне або небезпечне.
Сьогоднішні препарати, такі як Renuva чи AloClia, – це не революція в походженні матеріалу, а еволюція технологій. Вони є децелюляризованими жировими матриксами, тобто не живим жиром, а структурним каркасом (scaffold), який після введення поступово заселяється клітинами пацієнта і може трансформуватися у власну жирову тканину. Тоді як філери з гіалуронової кислоти просто механічно заповнюють дефект та відновлюють обʼєм.
Ця “субстанція” – абсолютний прорив та знахідка для пацієнтів із недостатньою кількістю жирової тканини, як у мене, наприклад, – усе заміщене мʼязами, або ж для вікових пацієнтів, у яких жирова тканина вже має фіброзні зміни й мінімальні регенераторні властивості. Якщо власної жирової тканини у пацієнта достатньо, краще використати саме її.
І якщо говорити чесно, питання “це трупний матеріал чи ні” – це радше про емоцію, ніж про медицину. Для лікаря значення мають інші речі: рівень очищення, біосумісність, клінічні результати і безпека. Такі продукти проходять суворий контроль і отримують схвалення FDA тільки після підтвердження їхньої якості та ефективності.
При цьому важливо враховувати і локальний контекст. В Україні трансплантація як напрям медицини офіційно дозволена і регулюється законодавством, однак система донорства тканин і доступ до біоматеріалів все ще перебувають у стадії розвитку. Саме тому в щоденній практиці ми значно рідше використовуємо алогенні тканини, ніж це було історично або ніж це практикується в деяких інших країнах. Тому в мене немає власного досвіду роботи з цими препаратами. Я планую працювати з ними за кордоном і тоді вже зможу розповісти про них із власного досвіду.
Фото: Stephan Lisowski
Стиль: Anastasiia Yatsenko
Макіяж та зачіска: Diana Koval
Художнє освітлення: Oleksiy Kuzmenko
Асистент стилю: Yura Moskalenko
Продюсування: Marina Sandugei-Shyshkina, Mariia Nikolaienko, Daryna Skakun
Залишити відповідь